|
Здание Полтавского художественного музея  
|
|
1956 року до 75-рiччя вiдомого київського зодчого, академiка архiтектури Павла Федотовича Альошина 1881-1961) Музей архiтектури Академiї архiтектури УРСР пiдготував виставку творчих праць. До цiєї подiї було також видано ретельно складений хронологiчний каталог (К; 1956; упорядники Р.А.Онiщенко;
П.I.Макушенко, 3.О.Петрова, С.А.Таранушенко, В.Є.Ясiєвич). Але нi в ньому, нi у нечисленних публiкацiях про творчiсть зодчого не згадується така споруда - Полтавський художнiй музей (вул.
Спаська, 11). Як вказується у всiх путiвниках та каталогах
пам'яток архiтектури Полтави, вiн створений П.Ф.Альошиним у 1912 роцi "в стилi неокласицизму" як приватний будинок А.I.Булюбаша.
Основу музею, вiдкритого там 27 квiтня 1919 року за iнiцiативою "Наукового товаристiва дослiджень й охорони пам'яток старовини та мистецтва на Полтавщинi", склала колекцiя творiв М.О.Ярошенка,
що її було передано Полтавi згiдно заповiту дружиною художника...
Автору цих рядкiв пощастило декiлька рокiв близько спiлкуватися iз
вiдомим iсториком i теоретиком архiтектури. професором
В.Є.Ясiевичем (1929-1992), який почав свою наукову дiяльнiсть iз вивчення творчої спадщини П.Ф.Альошина. З дозволу майстри вiн мав можливiсть працювати в його багатому особистому архiвi креслень,
рукописiв, фотографiй (низки цих матерiалiв зберiгається в архiвi
НДiТIАМу [Науково-дослiдного Iнституту теорiї та iсторiї архiтектури та мiстобудiвництва]). Значною мiрою завдяки зусиллям В.Є.Ясiєвича, який систематизував, дослiдив та проаналiзував кресленнi матерiали П.Ф.Альошина, стала можливою згадувана ювiлейна
виставка. Пiзнiше В.Є.Ясiєвич видав монографiю
"Київський зодчий П.Ф.Альошин"
(К., 1966) та написав кiлька статей (1969, 1981, 1988 р.р.),
якi продовжували розв'язання проблем, що їх було сколихнуто у монографiї.
Але на питання, чи справдi належить полтавська споруда "перу" ("рейсфедеру"!) Альошина i, якщо це так, - чому про неї
нiде в його матерiалах не згадується, Володимир євгенович вiдповiдав негативно. П.Ф.Альошин дуже педантично ставився до списку своїх споруд, i коли В.Є.Ясiєвич уточнював такий список
за матерiалами архiву, майстер декiлька разiв проробляв його, перевiряючи дати та iмена спiвавторiв. Будiвля полтавського музею до списку не
увiйшла i нiде в архiвi, за свiдченням В.Є.Ясiєвича, анi креслень, анi документiв, анi навiть згадки про це вiн не знайшов.
Однак, питання, чи належить ця споруда саме авторству Альошина, самому
архiтектору поставлене не було. Залишається мiркувати, за яких умов споруда художнього музею у Полтавi приписується авторству
П.Ф.Альошина - можливо, за якимось "полтавським" свiдченням... Наприклад, I.О.Косаревський (1947 р.) та Ю.Ф.Хохол (1953 р.). фотознiмки музею яких зберiгаються в архiвi НДiТIАМу, чомусь атрибутують цю
споруду як "колишнiй особняк художника Г. Мясоєдова",
автора ж споруди вони не вказують.
(Але за всiма вiдомостями (наприклад, М.О.Кисельова чи В.С.Оголевця),
Г.Г.Мясоєдов, корифей "передвижникiв", i справдi жив у Полтавi, - 1889 року вiн придбав садибу у Павленках, яка й досi
має назву "Дача Мясоєдова". Там вiн i
помер, забутий усiма, 1911 року... Про мiську квартиру вiдомостей не
знайдено.)
Але ж диму без вогню не буває. Намагаючись розiбратися, було б
дивним не згадати, дивлячись на фасад полтавського музею, про
найвiдомiшу роботу П.Ф. Альошина - Педагогiчний музей у Києвi,
створений у 1909-1912 (!) роках. У 1937 роцi автор значно
допрацював проект збудованого музею i внiс до нього деякi планувальнi змiни... Напiвкружжя головного залу амфiтеатру iз чудовим
фризом "Iсторiя освiти" вписане у прямокутний
об'єм споруди й увiнчане скляним куполом (до речi, саме
у Педагогiчному музеї чи не найпершими були використанi
ребистi конструкцiї iз гнучкою арматурою, а також залiзобетоннi колони). Твори П.Ф.Альошина в Києвi та Полтавi {?) дуже схожi за своїм планувальним рiшенням, але вiдрiзняються вiдповiдно за функцiєю формологiчно - якщо полтавська споруда бiльш
приватно-житлова (хоча, знов-таки, наприклад, К.В.Гладиш свiдчить,
що один з полтавських меценатiв (А.I.Булюбаш?) створював "особняк
для художнiх виставокi - першу картинну галерею у Полтавi"), то Педагогiчний музей - вiдверто громадська споруда. i якщо полтавський
музей - невеличкий, камерний, провiнцiальний твiр у два поверхи, без атiкового поверху (який у Педагогiчному музеї, з а думкою акад.
В В.Чепелика, схожий на вирiшення акад. I.В.Жолтовським декору Кiнного товариства у Москвi, 1909 р.), може бути вiднесеним до спрощеної
еклектики, то київський - репрезентативна, монументальна споруда
i, говорячi принципово, за стилем схиляється до так званого "модернiзованого ампiру".
М.Рудинський у своїй невеличкiй книзi "Архiтектурне обличчя Полтави" (Полтава, 1949) зауважує, що коли ви "почнете придивитися до окремих маленьких будиночкiв Полтави... - ви
пiзнаєте в них вiдгомiн столичного стилю i змушенi будете
погодитися з тим, що мiщанська архiтектура i досi живе тими забутками, що їх лишив по собi буйний цвiт ампiрових будiвель часiв перших
генерал-губернаторiв... Цiлком несвiдомо Полтава i досi переживає ампiровi традицiї перших десятилiть XIX вiку" (с. 34-35).
I далi - "ампiрна" Полтава стала вдесятеро кращою пiсля того,
як всi цi будиночки було потоплено у буйнiй зеленi... Однак, до
художнього музею це вiдношення не має. Формологiчна схема його
фасаду мов перескочила з вiдомих альбомiв "Зiбрання фасадiв"
(1809-1812 р.р,); тiльки у значно спрощеному варiантi.
Якщо ж спробувати простежити розвиток композицiйних прийомiв
бiльш-менш значних громадських споруд у роботах майстрiв цього перiоду (1910-тi р.р.), виконаних у неокласичних iсторизованих формах, то,
наприклад, у акад. архiт. О.М.Бєкетова будинок Медичного
товариства, Харкiв. 1911-1912 р.р.), В.М.Рикова споруда iподрому, Київ, 1915- 1916 р.р.), О.М.Гiнзбурга (Театр, Суми, 1909 р.;
конкурсний проект готелю, Кисловодськ, 1913 р.) можна чiтко побачити
той же формотворчий засiб - цилiндричний об'єм головного "павiльйону", що вбудовується у паралелепiпед будинку...
Пiзнiше П.Ф.Альошин. проектуючи Перший житловий будинок кооперативу
"Радянський Лiкар" (1927-1931 р.р., вул.
Вел. Житомирська, 17, Київ), цей цилiндричний об'єм розташує апофатично до самої споруди - утворюючи
невеличкий сквер перед головним (кутовим) входом до будинку
напiвциркульним простором, який вiдбиває у об'ємi
споруди вогнуту дугоподiбну площину, що потiм з двох фланкуючих бокiв вивершується катафатичними цилiндричними об'ємами.
Але це вже - в iншому характерi - "конструктивному"...
Безумовно, не володiючи документами, можна лише здогадуватися, чому
так дивно складається доля авторства полтавського художнього
музею, але, якщо вiдверто, ця споруда для Альошина, який звик
працювати в яскравих модернових формах (будинок гiмназiї у Катеринодарi, 1903 р.; Будинок торговельно-промнслового
товариства Ф.Г.Бажанова i Г.П.Чувалдiної у
Петербурзi, 1907-1909 рр.; прибутковий будинок Ф.А. Альошина по вул. Маловолодимирськiй, 74, (1910-1911 р.р.), iз використанням
чiтких геометричних мас, витонченого декору i металопластики,
рустiвкою першого поверху та iн., такий дещо банальний твiр, як
музей у Полтавi, мабуть, є не зовсiм властивим. Навiть
- зовсiм не властивим. Художник В.О.Мiлашевський згадує про роки навчання Альошина у Петербурзькiй
Академiї мистецтв "Вот сидит Алешин, архитектор, в
безукоризненных воротничках с треугольными отворотами. Галстук
с "разводами павлиньего пера" заткнут жемчужиной. Пушистий
усы цвета зрелой пшеницы несколько приподняты кверху; они
требуют внимания, зти усы, их надо каждую почь держать в
специальных зажимах и спать, не двигаясь". i якщо дуже
важко уявити такого Альошина, сина вiдомого київського
пiдрядчика, автором цiєї споруди, то вiдсутнiсть пiзнiших
згадок про неї можна тлумачити, з одного боку, як бажання
умовчати про свою роботу, що не вiдповiдала досить високим (за
численними свiдченнями) вимогам майстра до себе. В архiвi
НДiТIАМу збереглися учбовi роботи П.Ф.Альошина часiв Його перебування
у Петербурзькому iнститутi цивiльних iнженерiв (закiнчив 1904 року)
та в Академiї мистецтв (закiнчив 1917 року), й сам факт вступу
вже автора (!) Педагогiчного музею до Академiї 1914 роцi,
свiдчать про високi майстернiсть, вимогливiсть i профессiоналiзм.
Однак, з другого боку можна передбачити iще, що цей проект,
виконаний в перiод розвитку творчих сил зодчого, був настiльки
спаплюжений його будiвельним втiленням, що од первiсного авторського
задуму залишилася тiльки бiльш-менш "своя" планувальна
структура, i П. Ф. Альошин вiдмовився вiд авторства. Хоча, може,
проект i був пiдписаний його iм'ям...
|
|
